Нотатки дівчини-лінивця, або проект “матеріалізація примари”
Привіт, вітаю в мене в гостях, будь, як удома) Сподіваюсь, ти не вжахнувся, побачивши стільки химерного в заголовку. Не переймайся, я обов’язково все поясню. А поки, мушу зізнатись: не дуже маю уявлення, що саме тут повинно висіти. Я, безумовно, можу розповісти, що звати мене – Софія, що мені 14, навчаюсь у 8му класі (так-так, тієї самої супер-крутої школи “Kiterra”), ходжу на фехтування та опановую гру на гітарі, але чи матиме це сенс? Можливо, тобі буде цікавіше дізнатись, що сьогодні мала смачнючі млинчики на сніданок, ходила до крамниці по нові джинси, а саме зараз не можу поворухнути затерплими ногами через пухнастого котика на колінах? Хай там як, а я спробую якнайдотепніше про себе розповісти.
бу! сполохався?)
По-перше, “лінивиця” я не тому, що полюбляю висіти догори дриґом, живлюсь переважно вночі (хоч таке теж нерідко трапляється..) або ж шугаюсь орлів, змій і ягуарів на кожному кроці. Ні. Коли я запитала в мами, з ким вона мене асоціює, то вона без вагань відповіла, що саме з лінивцем. Звісно ж, тут вона поклалась на суспільну думку про
оце було літо!!
ледакуватість лінивців (але якщо вже мене з ними порівнюють, то мушу сказати, що це мають бути дуже благородні й метикуваті істоти). Тоді я почала роздумувати над її словами й дійшла такого висновку: хоч більшість моїх друзів і знайомих знають мене, як доволі активну, енергійну й комунікабельну людину, вдома я просто лежу лежнем. Дійсно, так і є. Спілкування і інші активності добренько запозичують в мене енергію. І я лінькую, як істинний лінивець. А коли починаю замислюватись над місцем у суспільстві, сенсом мого життя, своїми можливостями, нереалізованим потенціалом та задатками, всі ці солідні, важезні думки, що так несподівано мене наздогнали, здаються цілим тропічним лісом – величезним, моторошним і незвіданим.
Тому, зваживши на все, я вирішила започаткувати проект з пошуку себе. Тобто знайти справу, яка дійсно мені подобатиметься, і, можливо, в майбутньому стала б “справою мого життя”, якщо така справді існує. Відшукати однодумців, людей, що розумітимуть, підтримуватимуть і дозволятимуть мені віддячувати тим самим. Цей проект я назвала “проектом з матеріалізації примари”. Ось такі справи. Сподіваюсь.. ні, знаю, що в мене все вийде. Адже те, чому судилось статись – обов’язково станеться.