Один із найскладніших періодів у моему житті відбувся взимку 2016 року. Одного дня друзі запросили мене покататися на роликах на роллердромі. Було досить весело, поки мене випадково не збили. Падіння виявилось досить сильним, мене доставили в лікарню і виявили перелом шийки бедра. У коліно поставили спицю, та переламану ногу підвісили, щоб зафіксувати. У місці перелому і у коліні сильно боліло. Згодом мені сказали що плануется зробити операцію по фіксації роздробленої кістки за допомогою трьох гвинтів. Я був сильно наляканий, бо мені до цього ніколи не робили операцій, але страхи були марні, бо операція була успішною, і я швидко “відійшов” від наркозу.

Після цього я кілька тижнів пролежав у лікарні, мене виписали, але на ногу все ще не можна було ставати. Мене доставили додому на носилках бо м’язи на здоровій нозі були  атрофовані через довгий період перебування у лежачому стані, тому через 1-2 тижні я з допомогою від моїх родичів почав вчитися ходити на милицях, та укріпляти м’язи на нозі. Я навчався дистанційно (на деяких уроках організовували відеодзвінок  щоб я міг “Приймати участь в уроці”). Це не було дуже ефективним заняттям бо якість дзвінку була досить поганою, а вдома мені було важко проходити матеріал наодинці. Тим не менш, мені вдалося нормально здати контрольні роботи. Паралельно з цим я продовжував вчитися ходити на милицях і в мене почало виходити. До мене декілька разів приходили друзі, і ми грали у настільні ігри.

Навесні 2017 я пройшов ще одне випробування – моїх батьків запросили на весілля у Жовкву (місто у Львівській області). Випробуванням це було тому що так багато на милицях я до того ще не ходив і кожень день був досить важкий. Не зважаючи на те що мені було важко, враження залишилися тільки найкращі.

Після поїздки я ще деякий час лежав у ліжку, періодично роблячи прогулянки на милицях, але одного разу на огляді у лікаря він сказав що я можу ходити на обох ногах. Спочатку я злякався, проте невдовзі я все таки став на обидві ноги. Було не боляче, але ходити все ще було важко, тому ходив я з двома а згодом і з одніею милицею.

Через деякий час я став ходити без милиць, і став знову відвідувати спортзал. Контрольні роботи я теж здав (не так добре як хотів, але все-таки здав), і став наздоганяти те що пропустив.

Лише цього літа мені зробили операцію з видалення гвинтів, але на цей раз я вже майже не боявся, та й ходити на обох ногах модна було вже невдовзі.

Ця не дуже приемна, але дуже повчальна історія навчила мене цінити друзів і близьких (вони мене сильно підтримували протягом ціеї неприемності), не боятися того чого не треба боятися, та того що навть якщо життя йде не найкращим чином, то не здаватися та йти далі.